Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі

Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі! Певне, серце господь тобі дав із твердого кришталю: ти провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, – як же серце твоє не розбилось від лютого жалю? Як ти міг дочекатись, чи справдиться слово твоє?

Роєм стріли ворожі на божеє місто летіли, – певне, чарами ти гартував тоді серце своє, що на ньому ламалися навіть ворожії стріли! По війні ти на звалищах міста лишався один,

і палкі твої сльози точили холодне каміння, і луна розляглась така серед смутних руїн, аж найдальші нащадки почули твоє голосіння. Єреміє! ти, вічная туго, тебе не збагну:

як же серце твоє не розбилось від лютого жалю? Бо джерело гаряче і скелю зрива кам'яну. Так, було твоє серце з твердого, міцного кришталю!