Весно, ох, довго ж на тебе чекати

Весно, ох, довго ж на тебе чекати! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш? Чом замість себе до вбогої хати Голод і холод, руїну і страти В гості ти шлеш?

Бач, уже май зачиняєсь! О маю, Чом же мерцем ти приходиш на світ? Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов'янії хмари вкривають Весь небозвід.

Стогін іде по селищах убогих, Діти гуртами на задавку мруть, Сіна нема й стебельця в оборогах, Гине худібка, по долах розлогих Води ревуть.

“Згинем, — люд шепче. — Там горе не саме Звикло ходить. Або пошесть прийде, Або — не дай боже — Польща настане”. От як сей рік зустрічають селяни, Весно, тебе.