В неволі, в самоті немає

В неволі, в самоті немає, Нема з ким серце поєднать. То сам собі оце шукаю Когось-то, з ним щоб розмовлять,

Шукаю бога, а находжу Таке, що цур йому й казать. От що зробили з мене годи Та безталання; та ще й те,

Що літечко моє святе Минуло хмарно, що немає Ніже єдиного случаю, Щоб до ладу було згадать.

А душу треба розважать, Бо їй так хочеться, так просить Хоч слова тихого. Не чуть, І мов у полі сніг заносить Не охолонувший ще труп.