Лис Микита

Надійшла весна прекрасна, Многоцвітна, тепла, ясна, Мов дівчина у вінку; Ожили луги, діброви, Повно гамору, розмови І пісень в чагарнику.

Лев, що цар є над звірами, Пише листи з печатками, Розсилає на весь світ: "Час настав великих зборів! Най зійдесь до царських дворів Швидко весь звірячий рід".

Ось ідуть вони юрбами, Мов на відпуст з корогвами — Все, що виє, гавка, квака; Лиш один мов і не чує, В своїм замку, знай, ночує — Лис Микита, гайдамака.

Ой, недаром він ховаєсь! Знать, сумління обзиваєсь: "Кривдив ти звірячий люд!" Тим часом в своїй столиці Цар засів поруч цариці, Щоб творити звірам суд. Перший вийшов Вовк Неситий.