Коли почуєш, як в тиші нічній

Коли почуєш, як в тиші нічній Залізним шляхом стугонять вагони, А в них гуде, шумить, пищить, мов рій, Дитячий плач, жіночі скорбні стони, Важке зітхання і гіркий проклін, Тужливий спів, дівочії дисканти, То не питай: сей поїзд — відки він? Кого везе? Куди? Кому вздогін? Се — емігранти.

Коли побачиш — на пероні десь Людей, мов оселедців тих, набито, Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь, Зів'ялих, мов побите градом жито, Мужчин понурих і дітей дрібних, І купою брудні, старії фанти, Навалені під ними і при них, На лицях слід терпінь, надій марних, Се — емігранти.

Коли побачиш, як отих людей Держать, і лають, і в реєстри пишуть, Як матері у виходках дітей Зацитькують, годують і колишуть, Як їх жандарми штовхають від кас, Аж поїзд відійде, — тоді припадок! Весь люд на шини кидається враз: “Бери нас або переїдь по нас!” Се в нас порядок.