К. П.

Гарна дівчино, пахучая квітко! Оком і словом стріляєш ти мітко! В серця чутливий потайник укритий – Хто тебе бачить, той мусить любити.

Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово: Світ і життя ти береш поверхово, Мислиш, хто спів твій полюбить і очі, Той вже нічого на світі не схоче.

Сли для очей і для пісні твоєї Кине він все – боротьбу за ідеї, Працю для тих, що їх тиснуть окови, – Вір мені, серце, не варт він любови.

Сли ж, крім очей і крім слова дзвінкого, Ти не даси йому в жизні нічого, В бій не загрієш і ран не загоїш, Вір – і сама ти любові не стоїш.

Блиск чарівничий очей потускліє, Зміниться голос, і спів заніміє, – Сли ж в твоїм серці і думці пустинно, Чим ти тоді причаруєш, дівчино?