І все-таки до тебе думка лине...

І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись; Доволі вже їм литись, — Що сльози там, де навіть крові мало!