В холодну ніч самотній мандрівець

В холодну ніч самотній мандрівець в глухім бору знайшов старе кострище; при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище, стриміло скілька цілих ще дровець, були сирі ті, що лежали вище, либонь, отой, хто сей вогонь палив, не допаливши, кинув і залив.

І мандрівець тремтячими руками почав багаття згасле ворушить, знайшов десь іскорку межи трісками, і втішився, і став її живить. Затлівся присок дрібними зірками, та вогник не спалахнув ні на мить, і мандрівець, прогаявши годину, подався геть, проклявши пожарину.

А іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім, і хворий пал той чеврів аж до рана. На сході сонця в димку тонкім вогню блиснула смужечка багряна. А поки сонце осіяло бір, вогонь вже лютував, мов дикий звір.