Перемога

Довго я не хотіла коритись весні, Не хотіла її вислухати, Тії речі лагідні, знадні, чарівні Я боялась до серця приймати.

"Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, – Не чаруй і не ваб надаремне. Що мені по красі тій веселій, ясній? В мене серце і смутне, і темне".

А весна гомоніла: "Послухай мене! Все коряться міцній моїй владі: Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді;

Темна хмара озвалася громом гучним, Освітилась огнем блискавиці; Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним; Все коряться мені, мов цариці;

Хай же й темнеє серце твое оживе І на спів мій веселий озветься, Бо на нього озвалося все, що живе, В тебе ж серце живе, бо ще б'ється!"

Тихо думка шепоче: "Не вір тій весні!" Та даремна вже та осторога, – Вже прокинулись мрії і співи в мені… Весно, весно, – твоя перемога!