Красо України, Подолля!

Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало!

Онде балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі.

Хвилюють лани золотії, Здається, без краю, — аж знову Бори величезні, густії Провадять таємну розмову.

Он ярочки зелененькі, Стежечки по них маленькі, Перевиті, мов стрічечки, Збігаються до річечки, Річка плине, берег рвучи, Далі, далі попід кручі...

Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало!..