Котляревський

Орел могучий на вершку сніжному Сидів і оком вдовж і вшир гонив, Втім, схопився і по снігу мілкому Крилом ударив і в лазур поплив.

Та груду снігу він крилом відбив, І вниз вона по склоні кам'яному Котитись стала — час малий проплив, І вниз ревла лавина дужче грому.

Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий, І огник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.