Коли часом в важкій задумі

Коли часом в важкій задумі моя поникне голова, легенький стук в вікно чи в двері потоки мрій перерива.

Озвуся, вигляну — даремно, не чуть нікого, не видать, лиш щось у серці стрепенеться, когось-то хочеться згадать.

Чи щирий друг в далекім краї тепер у лютім бої згиб? Чи плаче рідний брат, припавши лицем до прадідівських скиб?

Чи, може, ти, моя голубко, моє кохання чарівне, далеко десь з німим докором в тій хвилі згадуєш мене?

Чи, може, гнучи в собі горе, ти тихо плачеш у тиші, а се твої пекучі сльози мені стукочуть до душі?