Беркут

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! За те, що в груді ти ховаєш серце люте, За те, що кров ти п'єш, на низьких і слабих З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;

За те, що так тебе боїться слабша твар, Ненавиджу тебе за теє, що ти цар! І ось блищить мій кріс — ціль добра, вистріл певен, І вбійчеє ядро під хмари понесе він.

І замість нести смерть згори на земне ложе, Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже. І не як Божий суд, але як труп бездушний Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.

І не остатній ти! Нас є стрільців стосот; І все, що звесь беркут, полоще кров'ю рот, Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, — Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.

А труп бездушний ми без жалю, без промови Ногою копнемо й підемо дальш на лови.