Байдари

Дорога довга. Чагарі, долини, На небі палкому ніде ні хмари. Ми їдемо, спочинку ні хвилини.

Коли зненацька чую: "Ось Байдари!" Дивлюся: брама, сиві дві скелини… О, що се? Чудо чи потужні чари?

Немов заслона впала і відкрила Натури дивні, краснії дари, Що досі від людських очей ховались.

Щоб тута жити, треба мати крила! Вже люди, певне, від тії пори Тут не живуть, як з раєм попрощались.

Мов невидимая рука тут положила Границею отсії дві гори, Що високо до неба поздіймались.

Один зелений бескид, другий – темний. Здалека море хвилі золотії Шле, наче провість волі і надії…

Чи се той світ, загублений, таємний, Забутий незабутній рай надземний, Що так давно шукають наші мрії?..